ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ

ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ…

ПРО ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ

ТА НАЦІОНАЛЬНУ СВІДОМІСТЬ

Пригадаємо важливу дату: 21 травня 2007 року тодішній Президент України Віктор ЮЩЕНКО підписав Указ «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору —  масових політичних репресій 1937 — 1938 років». На підставі цього Указу Президента України з метою належного вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства та у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937 —  1938 років, на підтримку ініціативи громадськості в Україні запроваджено День пам'яті жертв політичних репресій, який відзначається щороку у третю неділю травня. (https://www.president.gov.ua/documents/4312007-5891)

Нині, у 2020-му 17 травня всеукраїнська національно свідома спільнота відзначає доволі сумну дату — день пам'яті жертв політичних репресій. З нагоди цього пропонуємо вашій увазі дуже цікаве з  погляду дорослих читачів публіцистичне дослідження нашої авторки ЕЛІНИ ДРОБКО, учасниці гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, старшокласниці 126-ї школи. Ще у докарантинному періоді нашої новітньої історії ми почали досліджувати творчість відомого у світі українського письменника, журналіста, публіциста Уласа Олексійовича Самчука, якому у 2020-му виповнилося би 115 років з дня народження. І зараз із задоволенням та чималим інтересом перечитуємо окремі його твори. Одним із таких гостросоціальних публіцистичних його творів є «Нарід чи чернь ?».

Коротко у кількох словах можна зробити таке спостереження чи припущення: будь-яка тоталітарна система, сталінська, гітлерівська чи інша загальнодержавна диктаторська «машина» у першу чергу намагається знешкодити і просто позбутися тих, хто критично і не заангажовано мислить і вільно висловлює думки не так, як усі. Тобто тоталітарна система побоюється тих, хто несе вільну думку і слово у соціум. Саме тому сьогодні нам особливо цікаві такі постаті діячів літератури, журналістики і культури, як УЛАС САМЧУК, якого до кінця не розуміли серед «своїх» і серед «чужих». Але культурна спадщина набагато цікавіша для майбутніх поколінь? Тому варто починати досліджувати проблему саме з першоджерел, і тоді вже можемо робити власні об'єктивні та неупереджені висновки.

Отож, цікавого і пізнавального вам читання.

Леонід Гапєєв,

керівник гуртка

«Моя майбутня професія»

Центру дитячої та юнацької творчості № 5

Харківської міськради

***

ПРО ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ

ТА НАЦІОНАЛЬНУ СВІДОМІСТЬ

(Публіцистичні роздуми-дослідження 

на тему твору

«Нарід чи чернь» Уласа Самчука)

“Нарід чи чернь?” При першому погляді на дійсність це питання не дає нам спокою».

А вас шокує чи дивує таке запитання? Доволі жорстко звучить, чи не так?

У публіцистичному творі «Нарід чи черень?», опублікованому у газеті «Українське слово» 1941 року, сам Улас Олексійович Самчук поставив акценти на людську гідність та національну свідомість. Водночас він запитує про чи не найболючіше для кожного українця питання, яке залишається актуальним і сьогодні. Що ж таке “національне самосознаніє”, або говорячи більш сучасною мовою національна свідомість ? Та чи можна без цього обійтися? Я вважаю що так, можна, але тільки якщо ти бажаєш залишатися довіковим рабом, прислужником іншої сили та чужої волі. Але якщо ти усе ж таки хочеш бути справжнім європейцем, то повинен перш за все визначитися щодо власної національної приналежності. Для тих українців, яких довгі роки пригноблювали як у політичному, так і в культурному плані та світогляді, це самовизначення стає найважливішим. Адже людина має почувати себе такою істотою, яка має своє власне історичне родове коріння, із своїм минулим і майбутнім. А це так само означає ідею про збереження своєї мови, своєї культури та своїх традицій.

Тому мені зараз не все одно, якими іменами названо всі вулиці, ще й те, які поети захоплюють молодь. До речі, про тогочасну міську молодь часів 1941-го в Україні, У. О. Самчук зробив невтішні висновки: вони (ті молоді особи) скоріше схожі на юрбу і ніякої національної свідомості не мають.

Якщо порівняти цю проблему із сучасною молоддю, то, на превеликий жаль, проблема залишилася і в 2020-му, коли у лютому має виповнитися 115 років з дня народження  Уласа Олексійовича Самчука.

Хоча, з іншого погляду, не все так погано. Сьогодні серед моїх однолітків є молоді люди, які роблять якусь суспільно важливу справу. Такі є і у “ Молодій  Просвіті”, і не тільки.

Про засади формування 

національної свідомості 

Як ми маємо змінити себе? За словами самого Уласа Самчука, маємо почувати себе людиною, почувати себе першим творінням  Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках — ось основна заповідь людини-європейця.

Який можемо сьогодні зробити висновок: хто ми, народ чи чернь? Думаю, для багатьох читачів певною мірою категоричні твердження Уласа Самчука про “чернь” можуть здаватися дещо образливими? Але ж він у кінці свого публіцистичного твору ставить запитання, даючи вже самим читачам зробити свої остаточні висновки. Напевно, багато чого залежатиме від нас самих, від внеску кожного у розвиток громадянського суспільства. Особисто від себе додам ось що. Як молодий громадський кореспондент, що починає цю непросту справу, відвідую різні заходи культурно-мистецького і національно-патріотичного змісту. А з листопада 2019-го беру активну участь у заняттях та різноплановій просвітницькій діяльності гуртка позашкільної освіти “Моя майбутня професія” Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, звідки вперше дізналася про життя і творчість Уласа Самчука.

Думаю, ми повинні на рівні держави і суспільства, сучасної освіти, на засадах сімейного виховання, і просто кожен із нас маємо замислитися над тим, хто ми сьогодні: народ і нація, чи “біомаса”, електорат, потрібний політикам лише під час виборчих змагань?

Щоб носити горде імꞌя Людини (з великої літери) з ментальністю європейця, яка є часткою по-європейськи налаштованого соціуму, треба приділяти час самовдосконаленню. Тут пригадую тему героїзму наших днів в окремому творі Уласа Самчука. Героїзмом він вважає повсякденну працю і вдосконалення життя. З цим погоджуюсь! Бо прагну теж змін ужитті на краще.

І, до речі, цей загальноукраїнський конкурс для молодих авторів (школярів з України) про враження від творчості У. Самчука у кількох номінаціях, теж є гарним прикладом того, як ми маємо піднімати рівень національної свідомості. Через творчість і удосконалення нашого культурного життя, говорячи словами Уласа Самчука.

НАРОД Є ТАМ, ДЕ ФОРМУЄТЬСЯ НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ. Сьогодні ми маємо думати і говорити  ПРО ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ ТА НАЦІОНАЛЬНУ СВІДОМІСТЬ. Бо ці речі гармонійно поєднуються.

ЕЛІНА ДРОБКО,

гурток «Моя майбутня професія» 

Центру дитячої та юнацької творчості № 5 

Харківської міськради