ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ

ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ…

ПРО ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ

ТА НАЦІОНАЛЬНУ СВІДОМІСТЬ

Пригадаємо важливу дату: 21 травня 2007 року тодішній Президент України Віктор ЮЩЕНКО підписав Указ «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору —  масових політичних репресій 1937 — 1938 років». На підставі цього Указу Президента України з метою належного вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства та у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937 —  1938 років, на підтримку ініціативи громадськості в Україні запроваджено День пам'яті жертв політичних репресій, який відзначається щороку у третю неділю травня. (https://www.president.gov.ua/documents/4312007-5891)

Нині, у 2020-му 17 травня всеукраїнська національно свідома спільнота відзначає доволі сумну дату — день пам'яті жертв політичних репресій. З нагоди цього пропонуємо вашій увазі дуже цікаве з  погляду дорослих читачів публіцистичне дослідження нашої авторки ЕЛІНИ ДРОБКО, учасниці гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, старшокласниці 126-ї школи. Ще у докарантинному періоді нашої новітньої історії ми почали досліджувати творчість відомого у світі українського письменника, журналіста, публіциста Уласа Олексійовича Самчука, якому у 2020-му виповнилося би 115 років з дня народження. І зараз із задоволенням та чималим інтересом перечитуємо окремі його твори. Одним із таких гостросоціальних публіцистичних його творів є «Нарід чи чернь ?».

Коротко у кількох словах можна зробити таке спостереження чи припущення: будь-яка тоталітарна система, сталінська, гітлерівська чи інша загальнодержавна диктаторська «машина» у першу чергу намагається знешкодити і просто позбутися тих, хто критично і не заангажовано мислить і вільно висловлює думки не так, як усі. Тобто тоталітарна система побоюється тих, хто несе вільну думку і слово у соціум. Саме тому сьогодні нам особливо цікаві такі постаті діячів літератури, журналістики і культури, як УЛАС САМЧУК, якого до кінця не розуміли серед «своїх» і серед «чужих». Але культурна спадщина набагато цікавіша для майбутніх поколінь? Тому варто починати досліджувати проблему саме з першоджерел, і тоді вже можемо робити власні об'єктивні та неупереджені висновки.

Отож, цікавого і пізнавального вам читання.

Леонід Гапєєв,

керівник гуртка

«Моя майбутня професія»

Центру дитячої та юнацької творчості № 5

Харківської міськради

***

ПРО ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ

ТА НАЦІОНАЛЬНУ СВІДОМІСТЬ

(Публіцистичні роздуми-дослідження 

на тему твору

«Нарід чи чернь» Уласа Самчука)

“Нарід чи чернь?” При першому погляді на дійсність це питання не дає нам спокою».

А вас шокує чи дивує таке запитання? Доволі жорстко звучить, чи не так?

У публіцистичному творі «Нарід чи черень?», опублікованому у газеті «Українське слово» 1941 року, сам Улас Олексійович Самчук поставив акценти на людську гідність та національну свідомість. Водночас він запитує про чи не найболючіше для кожного українця питання, яке залишається актуальним і сьогодні. Що ж таке “національне самосознаніє”, або говорячи більш сучасною мовою національна свідомість ? Та чи можна без цього обійтися? Я вважаю що так, можна, але тільки якщо ти бажаєш залишатися довіковим рабом, прислужником іншої сили та чужої волі. Але якщо ти усе ж таки хочеш бути справжнім європейцем, то повинен перш за все визначитися щодо власної національної приналежності. Для тих українців, яких довгі роки пригноблювали як у політичному, так і в культурному плані та світогляді, це самовизначення стає найважливішим. Адже людина має почувати себе такою істотою, яка має своє власне історичне родове коріння, із своїм минулим і майбутнім. А це так само означає ідею про збереження своєї мови, своєї культури та своїх традицій.

Тому мені зараз не все одно, якими іменами названо всі вулиці, ще й те, які поети захоплюють молодь. До речі, про тогочасну міську молодь часів 1941-го в Україні, У. О. Самчук зробив невтішні висновки: вони (ті молоді особи) скоріше схожі на юрбу і ніякої національної свідомості не мають.

Якщо порівняти цю проблему із сучасною молоддю, то, на превеликий жаль, проблема залишилася і в 2020-му, коли у лютому має виповнитися 115 років з дня народження  Уласа Олексійовича Самчука.

Хоча, з іншого погляду, не все так погано. Сьогодні серед моїх однолітків є молоді люди, які роблять якусь суспільно важливу справу. Такі є і у “ Молодій  Просвіті”, і не тільки.

Про засади формування 

національної свідомості 

Як ми маємо змінити себе? За словами самого Уласа Самчука, маємо почувати себе людиною, почувати себе першим творінням  Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках — ось основна заповідь людини-європейця.

Який можемо сьогодні зробити висновок: хто ми, народ чи чернь? Думаю, для багатьох читачів певною мірою категоричні твердження Уласа Самчука про “чернь” можуть здаватися дещо образливими? Але ж він у кінці свого публіцистичного твору ставить запитання, даючи вже самим читачам зробити свої остаточні висновки. Напевно, багато чого залежатиме від нас самих, від внеску кожного у розвиток громадянського суспільства. Особисто від себе додам ось що. Як молодий громадський кореспондент, що починає цю непросту справу, відвідую різні заходи культурно-мистецького і національно-патріотичного змісту. А з листопада 2019-го беру активну участь у заняттях та різноплановій просвітницькій діяльності гуртка позашкільної освіти “Моя майбутня професія” Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, звідки вперше дізналася про життя і творчість Уласа Самчука.

Думаю, ми повинні на рівні держави і суспільства, сучасної освіти, на засадах сімейного виховання, і просто кожен із нас маємо замислитися над тим, хто ми сьогодні: народ і нація, чи “біомаса”, електорат, потрібний політикам лише під час виборчих змагань?

Щоб носити горде імꞌя Людини (з великої літери) з ментальністю європейця, яка є часткою по-європейськи налаштованого соціуму, треба приділяти час самовдосконаленню. Тут пригадую тему героїзму наших днів в окремому творі Уласа Самчука. Героїзмом він вважає повсякденну працю і вдосконалення життя. З цим погоджуюсь! Бо прагну теж змін ужитті на краще.

І, до речі, цей загальноукраїнський конкурс для молодих авторів (школярів з України) про враження від творчості У. Самчука у кількох номінаціях, теж є гарним прикладом того, як ми маємо піднімати рівень національної свідомості. Через творчість і удосконалення нашого культурного життя, говорячи словами Уласа Самчука.

НАРОД Є ТАМ, ДЕ ФОРМУЄТЬСЯ НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ. Сьогодні ми маємо думати і говорити  ПРО ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ ТА НАЦІОНАЛЬНУ СВІДОМІСТЬ. Бо ці речі гармонійно поєднуються.

ЕЛІНА ДРОБКО,

гурток «Моя майбутня професія» 

Центру дитячої та юнацької творчості № 5 

Харківської міськради

ФИЛОСОФИЯ СВОБОДЫ И ПРАВОСУДИЕ

(Фантастический очерк будущего)

ЛЕОНИД ГАПЕЕВ

(Об истории природы и воплощении свободы — в последнем слове подсудимого)

«Важнейшая задача цивилизации—

  научить человека мыслить»

                                              (Эдисон)

«Так было, так будет и нет ничего

  нового под солнцем»

(Экклезиаст)

«История природы начинается с

  добра, ведь она—творенье Божье,

  история свободы—со зла, ведь она

  есть дело рук человеческих…»

                                                 (Кант)

            «Каждый имеет право владеть, пользоваться и распоряжаться результатами своей интеллектуальной, творческой деятельности» — подытожил эксперт. Не удивляйтесь…

… Судебное заседание продолжается. Наступил 3066 год в созвездии Кассиопеи. Мы находимся на специальном особо секретном космическом корабле «Фемидиум», который доставит подсудимых (если их найдут и будет доказана вина) в горячие точки Галактики или же при вынесении смертного приговора на самосожжение великому Солнцу. Впрочем, уничтожить преступников нельзя, так как во Вселенной давно отменена смертная казнь. Но вместо пожизненного заключения осужденных ждет своеобразное чистилище — видоизменение биоматерии с последующим переходом в плазму.

Выступает общественный эксперт, единственный свидетель, который чудом уцелел из числа многотысячной земной диаспоры.

—          Когда в 2455-м Земля оказалась в эпицентре звездных войн, с некогда цветущей планеты вывозилось все. Особый интерес представляли разные научные разработки. Однажды, в качестве эксперимента несколько тысяч землян были отправлены в далекую Галактику, где вскоре они погибли. Любопытно, что космические пришельцы не сделали на Земле ни одного взрыва. Даже объявили ее особой планетой Свободы во Вселенной. На околоземной орбите миротворческую миссию выполнял космический патруль. В его составе были выжившие мутанты и бывшие представители генной инженерии. Когда-то эти светила науки выступали публично против клонирования. Воюющие между собой космические пришельцы (в основном зомби) хотели заполучить самое ценное изобретение науки — закодированную микросхему памяти, мысли которой беспорядочно летали в космическом пространстве, посылая все новые импульсы жителям других миров, толкая тем самым индивидов на новые провокации. «Почему мы должны заботиться о каком-то гуманизме, если за нами тайно наблюдают невидимые компьютеры?» — слышали во сне мутанты. «Кто заставил меня подчиниться бездушному роботу?» — вопрошал ребенок-звезда, предки которого были землянами.

—          Требуем от свидетеля сведений по сути дела, — заявил ведущий судебного процесса.

—          Можно предположить, что ребенок умеет подключаться к памяти предков. Он и дополнит имеющиеся показания, — внес предложение эксперт.

Через долю секунды Вселенский Разум вызвал агентов-компьютеров и звездное чадо предстало перед нами. Его речь задела за живое даже некоторых зомби, приглашенных на суд в качестве общественности. Очевидно, кое-кто был уверен, что зомби уже по своей природе мыслить не могли. Оставалось лишь дать им короткий импульс, чтобы добиться нужного результата голосования. «И блеснула молния, и размножилась по земле трава полынь. А в душах людей появилась черная безысходность» — начал свой рассказ мальчик-звезда, слегка блеснув белыми огоньками. (Кто-то уже догадался, что несчастный хотел скрыть горечь и слезы). «Ветер разносил по планете чудовищную радиацию, а на шестой части Земли появились мутанты. Очевидцев случившегося попросту согнали в закрытую зону №6, а структуры правопорядка буквально заполнили информационный простор сообщениями о людях без вести пропавших. Жертвы исчезали навсегда». 

—          Как же ты выжил?— недоумевали космические судьи.

—          «Меня ввели в летаргический сон, предупредив о неизбежности видоизменения материи. Затем спрятали в глубине горных скал, где ни разу так и не ступала нога человека. Сохранились лишь разум, сознание и память», — тихо промолвил малыш, продолжая свой рассказ. «После пика расцвета сильных держав 1\6 часть Земли стала территорией секретных исследований, где проводились всевозможные опыты над организмом умерших людей. Ученые разбогатели на биоторговле, поставляя сырье в спецпробирках космическим пришельцам. Уже не было на Земле лесов, полей, озер, морей и рек, где оставшиеся в живых потомки правителей и олигархов могли бы как в старые добрые времена получать настоящий кайф от жизни. «А ведь наши предки сполна ощутили на себе право достойного существования», — подсказывали им гены. В отличии от пришельцев, никогда не знавших прелестей земной цивилизации, потомки землян страдали от ностальгии. Они запросто могли избавиться от навязчивых мыслей, перепрограммировав свой мозг. Однако закодировать себя почему-то считали унизительным, даже позорным, претендуя на статус независимых вольнолюбивых ученых, населяющих планету Свободы. На деле же занимались аферами, называя это как путь к бессмертию, — консервируя человеческие останки и оживляя искусственным способом некоторые части организма. Самым доступным товаром был скелет. Земные дельцы убедили пришельцев, что в нервных окончаниях сохраняются электрозаряды, значит есть и память о местности. А в лабораторных условиях можно будет воспроизводить видеосюжет об истории планеты. Успех этой простой фальсификации (в чем-то даже театральной мистификации) достигается тем, что только у землян были уникальные видеокадры о жизни на этой планете. Это и предлагалось для покупателя, которому ничего не оставалось как поверить в увиденное. Более дорогим и престижным товаром стали вживленные ткани, которые при хирургическом внедрении в организм пришельцев давали почувствовать эффект земной жизни. (Секрет так и не раскрыт. Предполагается, что пришельцам тайно внедрялись какие-то микросхемы для создания зрительных иллюзий). Самым дерзким экспериментом стало частичное оживление мозга умерших землян, а затем подключение его к Вселенскому Разуму. При этом вездесущие агенты-компьютеры превращали эту материю в управляемых роботов. Ученые же публично заявляли, что они проводят подобные эксперименты на благо развития Космоса. А тем временем продолжались звездные войны. Еще больше преуспели дельцы биоторговли. Бизнес узаконен был космическим патрулем, который нашел свою выгоду, увеличив свое влияние (не без участия земных экспериментаторов) на околоземной орбите. Подопытные люди и мутанты зоны №6 давно вымерли от передозировки радиации. Но во Вселенную опять поступают настойчивые сигналы: «Мы незаконно подверглись опытам против нашего желания. Мы — жертвы научных экспериментов!» чудовищные по своему замыслу теории осуществились на практике?! Но биотехнологи не смогли окончательно уничтожить свободные умы, ставшие  рабами супертехнологий. Ведь откуда-то шла утечка секретной информации. Даже сами пришельцы засомневались в качестве и подлинности товара, требуя от изобретателей убедительных доказательств, подтверждений и объяснений. Тайное  становится явным. Об этом свидетельствовали бесчисленные анонимки, заполонившие информационное пространство. 

—          Что же произошло с теми учеными? — поинтересовались судьи.

По свидетельству общественного эксперта, к 2999 году звездные войны закончились. А многие космические пришельцы объединились между собой, решив разделаться с учеными-землянами, так как заподозрили аферу. Некоторые потомки человека улетели с космическим патрулем, навсегда затерявшись в черных дырах Космоса. Оставшиеся тихо ушли из жизни…

После длительных совещаний Космический Суд объявляет розыск ученых-землян во Вселенной. Требуется найти как самих подсудимых, так и любое возможное доказательство жизни человека на планете Земля. Жители других миров, взбудораженные бесконечными возгласами жертв эксперимента, настаивают на справедливости правосудия. При этом свобода мысли и высказываний после этой нашумевшей истории многими уже воспринимается противоречиво. Право каждого называть вещи своими именами чревато последствиями. Гораздо безопасней ограничиться правом молчания. Ведь среди космических пришельцев, вкусивших «запретный плод» в человеческом подобии, были и те, кто для себя признавал это безнравственностью, даже кощунством. Однако боялись говорить об этом публично. Страх испытывали и те, кто в потаенных глубинах Вселенной скрывал у себя дельцов-ученых, опасаясь дальнейшего осуждения и наказания за соучастие.

Коллегия судий-роботов пришла к неожиданному выводу, что развязка истории находится в недрах самой памяти! Ведь память их микросхем когда-то была сотворена живыми людьми. Высокоразвитый искусственный интеллект сумел достать из недр Земли ту самую единственную засекреченную микросхему. В ней и были запечатлены мысли изобретателя, завещавшего развеять свой прах в бесконечной космической пыли. Не удивительно, что в безграничном космическом пространстве так и не нашли ни подозреваемых, ни подсудимых, ни малейшего следа проживания человека. И планета Свободы до сих пор хранит свою тайну…

В дань памяти о жертвах эксперимента, все-таки учитывая неординарный подход, отдавая должное смелости научного замысла и этике традиционного земного правосудия, решено включить запись в качестве последнего слова ученого. Возможно, теперь мы попытаемся раскрыть маленький секрет живого разума?..

«Воспринимаемое как безумие сегодня вполне может стать реальным в будущем. Такова суть эволюции. Таков путь к совершенству. Человек имеет право свободно распоряжаться результатами своей интеллектуальной, творческой деятельности. Дав свободу интеллекту, нельзя считать беззаконием определенную победу над смертью, т.е. некоторое возможное бессмертие. Наши изобретения — это лишь способ достичь свободы разума, обеспечить самореализацию интеллекта в экспериментальных формах жизни видоизмененной материи.»

Прозвучала исповедь, своеобразное откровение на суде. Каков же будет приговор: обвинительный или оправдательный? Да и вправе ли искусственный разум вершить правосудие над своим творцом?! Ведь все эти роботы-судьи в свое время созданы были людьми… Учитывая особые обстоятельства Суд передал дело на рассмотрение выше.

Космический Совет вынес следующее решение: впервые во Вселенной создать музей истории Gomo Saprensa. Видеозапись на огромном экране буквально завораживает. Это молодая пара. На пьедестале сидят Ева-Фемида и заснувший Адам, опустив голову к ней на колени. В руке у возлюбленной меч, на конце которого разрубленное яблоко. Одна половинка упала в рот первенцу-мужчине. Другую, сладко истекающую свежим соком, змей кладет в раскрытый от удивления рот нашей героине. При этом искуситель произносит слова, которые и сейчас видны на постаменте, блестя при свете солнца, ярко мигая при луне и отражаясь в звездах при полной тьме:

« История природы начинается с добра,

Ведь она — творенье Божье,

История свободы — со зла, ведь она есть

Дело рук человеческих…»